В основі гомеопатії лежить принцип, сформульований ще в давнину, – «лікувати подібне подібним». Цей принцип використовувався в медицині протягом довгих століть, часом породжуючи такі сумнівні засоби, як мазь з дощових черв’яків для лікування гематом, – просто на тій підставі, що черв’як кольором нагадує свіжий синець, а значить, повинен якось на нього впливати.
Лікар Самуель Ганеман, що жив в 18 столітті в Німеччині, розробив цілу систему лікування, грунтуючись на цьому твердженні. Він припустив, що будь-які речовини, що викликають певні симптоми, – наприклад жар, нудоту або діарею – можуть лікувати ті ж симптоми, якщо приймати їх в потрібній концентрації. На таку думку його наштовхнув експеримент, під час якого він прийняв високу дозу кори хінного дерева. Це засіб використовували для лікування лихоманки, однак у цілком здорового Ганемана воно викликало серцебиття і пітливість. Він вирішив, що всі речовини володіють тим же ефектом – то, що погіршить стан здорового, поліпшить здоров’я хворого. Не виключено, що на цей висновок вплинули перші досліди вакцинації – як раз в цей час британський медик Едвард Дженнер успішно провів перше щеплення проти віспи, і ця подія наробила шуму в науковому співтоваристві.